Вільні батьки - вільні діти. Дорога до вільності.
“Я знав, що не треба пити, що це нищить мене й сім’ю, але ніяк не міг подолати залежність. (….) Коли ж відмовився від алкоголю, діти пищали, побачивши мене, але тепер уже від радости, тішачись, що я прийшов додому” - розповідає Алік. “Тепер мої діти гордяться мною. Я став для них прикладом. Їм більше не треба соромитися та боятися мене. Ми вільні й хочемо, щоб таким ж вільними були наші діти”.
Алік Пацьора виріс у багатодітній родині, обтяженій алкоголізмом батька. Сам теж потрапив у тенета цієї хвороби, що нищило його як дорослу людину, чоловіка й батька. Звільнившись від залежности, незвичайним чином цілковито преобразився. Під час проведення тренінгів «Tato.Net» у Києві чоловіки часто говорять, кого вважають зразком для наслідування. Завжди звучать два імені: Адріян Буковинський і Алік Пацьора. Обидва стали в Україні ідолами батьківства.
Вибрані фрагменти розповіді Аліка з книги Колумби нашого покоління. Історії чоловіків, які зробили ставку на батьківство.
Живу в українському місті Барі. Беру участь у діяльності «Оази родин» і «Хрестового походу за звільнення людини» За фахом я – м’ясник. Разом із дружиною Іреною маємо п’ятьох дітей: трьох хлопців (Владека, Янека й Томека) і двох дівчат (Юлю та Світланку). З наймолодшою донечкою я був на зустрічах «Tato.Net». Нам дуже сподобалися ці тренінги, а наші стосунки, хоча й до того часу були чудові, ще більше поглибилися. В Україні людину часто упродовж цілого життя супроводжує алкоголь. Народилася дитина — треба всіх пригостити алкоголем. Померла людина — усі п’ють на її похороні. Ось такі комуністичні звичаї. Повертаючись із роботи, я нерідко був такий п’яний, що не міг дійти додому. Люди приходили до моєї дружини й казали їй, щоб забрала мене з вулиці, бо лежу там непритомний від алкоголю. А вона, бідолашна, брала із собою дітей, щоб допомогли принести мене додому. Діти не хотіли йти, плакали, соромилися. І лише на реколекціях «Оази родини» Ісус визволив мене від залежности, а я присягнув, що вже до кінця життя не торкнуся алкоголю. Приєднався до «Хрестового походу за визволення людини», що повністю змінило і моє життя, і життя моєї родини.
Серед братів і сестер, — а було нас восьмеро, — я був найстарший. Мій тато теж зловживав алкоголем. Радісних днів у моєму дитинстві не було. Не пам’ятаю нічого доброго. Під впливом алкоголю тато ставав шаленим. Ми часто втікали з дому, деколи — крізь вікно. Попри це, мати залишилася вірною батькові, не покинула його. Хоча народжувати їй було важко, вона жодного разу, незважаючи на вмовляння лікарів, не погодилася зробити аборт. Померла в лікарні за тиждень після того, як народила останню дитину. Це було промовистим свідченням її жертовности. Цілковито присвятила себе нам і врешті віддала за нас життя. Молюся до неї. Вона, без сумніву, є святою, і я точно знаю, що це вона випросила для мене ласку тверезости. Не хочу, щоб мої діти повторили ті самі помилки, що і я, наслідуючи поганий приклад свого батька. Прагну, щоб вони були щасливі. Це дає мені сили жити, утримуючись від уживання алкоголю. Повернувшись із реколекцій, на яких я перестав пити, ми з дружиною написали найстаршому синові листа (телефонів у нас тоді ще не було). Пояснили йому все, дали обіцянку відмовитися від алкоголю до кінця життя. Син подякував мені. Коли він одружувався, весілля ми зробили безалкогольне. Він поставився до цього з розуміння і вдячністю. Пригадую, як під час одних реколекцій дівчаток запитали, якого хотіли б мати в майбутньому чоловіка. Моя донька відповіла, що бажала б такого, який був би схожий на тата того періоду, коли припинив уживати алкоголь. Коли я пив, чимало людей закликало мене припинити це. Я знав, що не треба пити, що це нищить мене й сім’ю, але ніяк не міг подолати залежність. А коли ще хтось наголошував на цьому, це мене страшенно дратувало й нервувало. Результату, проте, не було жодного, і я далі продовжував пити. Коли повертався додому, діти пищали від страху, ховалися від мене, боялися мене. Коли ж відмовився від алкоголю, діти далі пищали, побачивши мене, але тепер уже від радости, тішачись, що я прийшов додому. У Барі вже впродовж 13 років популяризую «Хрестовий похід за визволення людини». Змінюємо мислення й життя людей та їхній родин. Тепер мої діти гордяться мною. Я став для них прикладом. Їм більше не треба соромитися та боятися мене. Ми вільні й хочемо, щоб таким ж вільними були наші діти. Мої діти теж упевнені, що не бажають мати контактів з алкоголем. Отож саме так і живуть, запровадивши це правило у своїх сім’ях. Разом з дружиною стараємося сприяти тому, щоб діти контактували між собою, щоб зростали у взаємній любові. Щонеділі зустрічаємося в когось із нас і домовляємося, у кого побачимося за тиждень — чи в нас, чи у котрогось сина або доньки. Насамперед разом молимося, а потім смажимо шашлики (кілька шматків м’яса у м’ясника завжди знайдеться) і співаємо, зокрема, а може й передусім, — релігійні пісні. Просто разом радісно проводимо час, зміцнюємо наші родинні стосунки. Це має великий вплив і на наше щоденне життя, бо якщо в когось із членів родини виникають якісь проблеми чи клопоти, усі інші радо готові йому допомогти.
Коли діти були меншими, дружина не раз просила, щоб я втрутився в якийсь їхній конфлікт або вмовив їх виконати свої обов’язки. Я помітив, що мій підхід відрізнявся від того, який застосовувала дружина. І діти теж по-різному реагували на наші прохання. Я старався один раз сказати те, що хотів, і більше не повторювати. Отож казав і йшов геть. І це діяло. Своєю чергою дружина любила довго говорити й пояснювати. А діти цілком спроможні зреагувати на одне-єдине прохання когось із батьків, якщо знають, що він постійно присвячує їм увагу, та коли їм відомі правила.
Дякую Богові за всіх своїх дітей. Усі вони чудові. Діти — це найліпше, що може бути! Щоправда, треба мати для них час. Тепер до мене приходять онуки й просять співати їм. Попри втому після роботи, я ніколи не шкодую для них ані часу, ані сил. І воно того варте. Мрію про те, щоб мої сини й зяті теж узяли участь у тренінгах «Tato.Net».
Більше про Аліка та інших чоловіків, котрі поставили перед собою високі вимагання щодо батьківства, можна знайти в книзі Даріуша Цупяла.