Сила пробачення

“На тренінгах «Tato.Net» у Петербурзі я пережив своєрідне потрясіння. Перекладав (…) заняття, присвячене темі примирення з батьком, і раптом відчув, що не можу видушити із себе й слова” - так розповідає про подію, котра змінила його життя, Адріян. 

Адріян Буковинський - чоловік Марії, батько Наталії та Андрійка.  На регіональному й загальнодержавному рівні підтримує та популяризує прородинну державну політику і традиційні сімейні цінності. Адріян є авторитетом для багатьох батьків в Україні.  

Вибрані фрагменти розповіді Адріяна з книги Колумби нашого покоління. Історії чоловіків, які зробили ставку на батьківство. 

Мені досі надзвичайно важко говорити про свого батька та стосунки з ним. Адже попри те, що під час нашого спілкування ніколи не виникало якихось критичних моментів, патологічних ситуацій чи чогось подібного, між нами ніколи не було живих, добрих стосунків. Коли мені виповнилося 16 років, я покинув рідний дім. Пішов учитися. Вважав, що вже такий дорослий, що повинен сам про себе дбати. Не відчував потреби повертатися до батьківського дому. Ситуацію вдома не можна було назвати конфліктною чи безвихідною, але не була вона й такою, як мені хотілось би. Між мною і батьком не було й тіні порозуміння, хоча тепер розумію, що тато по-своєму старався. Відсутність спілкування між нами створювала для мене й для нього величезні проблеми. Він не розумів мене, мабуть, був не здатний. Упродовж тривалого часу я не знав, що члени родини можуть і повинні ставитися одне до одного відкрито, щиро, з любов’ю, випромінюючи почуття безпеки. Я не знав, що це можливо та як цього досягти.  

На тренінгах «Tato.Net» у Петербурзі я пережив своєрідне потрясіння. Перекладав російською мовою наживо заняття, присвячене темі примирення з батьком, і раптом відчув, що не можу видушити із себе й слова. Мене охопило зворушення, тож мусив попросити про хвилинку перерви. Тієї миті я зрозумів, навіщо приїхав до Петербурга. Там я почув від інших чоловіків про різні стосунки з їхніми батьками, а також про те, що такі стосунки можна лікувати. І тоді я усвідомив, що мушу поїхати до тата, щоб поговорити з ним і поділитися своїми почуттями. Це я мушу зробити цей крок назустріч йому, бо вже розумію, що це треба зробити й що хтось мусить це зробити. І тим кимось мушу бути я. Треба просто доброзичливо й щиро поговорити з ним. Одразу після тренінгів я сів у автомобіль і вирушив до Львова. Мусив побачитися з батьком. Коли я ще був у дорозі, до мене зателефонував брат і сказав, що внаслідок крововиливу в мозок батька паралізувало. Я вирушив просто до лікарні. Сидів біля татового ліжка й розповідав йому про те все, що відчував, що хотів йому сказати, що думав. Після крововиливу тато перебував у такому стані, що не міг ані говорити, ані писати. Проте, ворухнувши рукою, дав мені 65 знати, що зреагував на мої слова, що прийняв їх, прийняв мене. Його серце забилося швидше. Думаю, що саме тієї миті наші стосунки налагодилися. Я відчув глибокий внутрішній спокій. Маю надію, що те саме відчув і мій батько. За пів року після цього він помер. Їдучи з Петербурга до Львова, до батька, я хотів стати ліпшим сином. А стаючи ліпшим сином, я став ліпшим батьком. Мені завжди бракувало інструментів, за допомогою яких я міг би порозумітися з дітьми; особливо я боявся того, що мої стосунки із сином будуть сухими й убогими. Примирившись із батьком, розповівши йому про свої почуття, пробачивши, я нарешті остаточно сформувався як батько. Народився наново, відкрив своє серце для стосунків. 

Більше про Адріяна та інших чоловіків, котрі поставили перед собою високі вимагання щодо батьківства, можна знайти в книзі Даріуша Цупяла.